Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Цей злочин не має строку давності
«Запали свічку пам’яті!». Такі звернення до українців почали лунати з телевізійних екранів та радіомереж ще за тиждень до 26 листопада. Сумний день. Скорботний. Для історії нації — знаковий. Це День пам’яті жертв голодоморів в Україні. Чорної суботи у столиці керівництво країни пройшло скорботною ходою від Меморіалу жертв Голодомору. Там відбувалася жалобна церемонія: лунала молитва, оголошували загальнонаціональну хвилину мовчання. Ці заходи дали старт Всеукраїнській акції «Запали свічку!».
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «Українська діаспора спромоглася донести світові правду про голод»
Редакція газети «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій, присвячених великій трагедії українського народу — штучно створеному сталінським режимом Голодомору 1932–1933 років, внаслідок якого загинуло кілька мільйонів людей.
…В Україні вже на початку 1932 року лютував голод. Численні маси людей залишали свої села, шукаючи порятунку для себе і своїх родин. У пошуках їжі тисячі виснажених чоловіків, жінок, дітей блукали вулицями міст і сіл, прямували до залізничних вокзалів з надією врятуватися. На вокзалах селян штрафували і повертали назад.
Вперше в СРСР 25 грудня 1987 року перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР, згадав про факт голодомору.
Спочатку прийшла «похоронка» на дядька Івана, який квартирував у сарайчику на їхньому городі. Десятирічна Ліза мало що знала про цього чоловіка з села, який приїхав на заробітки на підприємство «Донсода». Подейкували, що в нього в селі залишилася сім’я, і щоб її прогодувати, він у всьому собі відмовляв. Недоїдав. А робота важка, шкідлива. І дядько захворів на туберкульоз.